гештальтпсихологія

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ (від нім. gestalt - форма, образ, конфігурація) - один із провідних напрямів західноєвропейської психології, що виник у Німеччині у пер. трет. XX ст. Його концептуальні засади базувалися на програмі вивчення психіки з точки зору цілісних структур - гештальтів, що є первинними стосовно своїх компонентів. Основні представники Г. - Вертгаймер, Келер, Кофка, Левін. Почавши з аналізу зорового сприйняття, Г. поширила свої ідеї на вивчення мислення, пам'яті, дії, особистості, а пізніше - фізичних, фізіологічних та соціальних явищ. На противагу редукціонізму інтроспективної психології, емпіричному асоціанізму Г. наголошувала на тому, що в процесі сприйняття ціле не може бути зведене до суми частин і що над даною сумою елементів відчуттів надбудовуються певні вищі процеси ("паттерни"), котрі надають сенсу кожному елементові. Ціле - це функціональна структура, котра має динамічний характер і прагне перейти у прегнантний (від нім. pragnant - чіткий, виразний) стан, тобто стан найбільшої простоти, симетрії, осмисленостій завершеності. Первинність форми над матеріалом зумовлює можливість миттєвого охоплення цілого, відтворення цілісного образу за окремими деталями. Г. не існує зараз як окрема школа, проте вона справила вплив на такі методологічні напрями сучасної науки й філософії, як синергетика, феноменологія, холізм.